Наш логотип

Міжрегіональне вище професійне училище
з поліграфії та інформаційних технологій

Список статей / День, коли береги Дніпра стали вільними

Незабаром ми святкуватимемо День звільнення нашого міста від німецько-фашистських загарбників. Надлюдськими зусиллями, залізною волею та великою кров’ю наші предки здобули цю перемогу, що точилася на крутих схилах могутнього Дніпра. Величні береги, що колись стали козацькою вотчиною, звільнилися від загарбницького ярма, а над містом замайоріли прапори, що означали наближення нового життя — життя, де замість руйнувань буде лише будівництво, замість ворожнечі — примирення, а замість ненависті — любов.

Чи можна уявити емоції людини, що йде, можливо, в останній бій за своє рідне місто? Проти кого вона воює? Проти політики, релігії, нації? Ні. Вона воює проти тих, хто нахабно вломився та знищив її домівку. Проти тих, хто жорстоко вбив її друзів. Проти тих, хто зруйнував школу, до якої ходила її дитина. Кожен з нас має невід’ємне право на життя. На таке життя, яким ми самі його бачимо — на любов, на сподівання, на мрії, на прагнення. Війна забирає все і одразу. Не залишається більше місця ні для сподівань, ні для мрій, ні для прагнень. Залишається лише реальність — холодна та тверда, як танкова броня. Реальність, яку ніхто не обирав, та на яку ніхто не погоджувався. І саме за право повернути собі ті самі мрії та сподівання багато років тому на берегах Дніпра, де сьогодні мірно тече життя мегаполісу, наші предки виборювали перемогу в кровопролитній битві.

Раніше ми відзначали це свято, але насправді не могли відчути, наскільки важливою була та перемога. Не могли до тих пір, доки більш ніж через півсторіччя наше рідне місто знову не опинилося на грані захоплення ворогом. Тепер він розмовляє іншою мовою, носить іншу уніформу, поклоняється іншому індолу та завдає удару з іншої сторони. Але він так само захотів накинути ярмо на наш рідний край. На щастя, цього разу його кидок виявився заслабким, та все ж йому вдалося посіяти хаос і розруху на частині нашої Батьківщині. Бойові дії на Сході України скалічили десятки тисяч життів, і найгучніше відголоски війни лунають саме у Дніпрі. Скільки ж разів ці величні схили здригалися від цього страхітливого відлуння — таке відлуння може нести лише війна. І вже котрий рік поспіль живучи на кордоні зони бойових дій, ми як ніхто тепер можемо зрозуміти, наскільки щасливим був цей день для наших предків багато років тому.

Тоді наші прадіди та прабабусі на повні легені дихали сподіванням та вірою у краще майбутнє, заради якого й шли у бій. Так, попереду було ще багато боротьби, розчарувань та змін — як у ліпший, так і гірший бік. Але вони виконали свій обов’язок. Вони відстояли свою Батьківщину, якою б вона не була. Сьогодні посеред війни опинилися ми. Так, вона дещо змінила форму, та від цього стала ще більш непередбачуваною. Це війна за свою гідність, за свою ідентичність, за свою правду — і точиться вона на два фронти — як із зовнішнім ворогом, так і з внутрішнім. Віддавши шану людям, які тоді здобули для нас Дніпро, ми мусимо продовжувати свою боротьбу, хоча б з двох причин. Перша — аби вся пролита на дніпровських схилах кров не виявилася даремною. Друга ж — аби ще через півсторіччя наші діти, пишучи таке саме есе, подякували і нам за те, що ми подарували їм те саме місто, в якому немає болю, страху та ненависті, проте є любов, мрії та сподівання.

Богдан Рєзанов, студент ДНЗ «МВПУПІТ»

Список статей