Наш логотип

Міжрегіональне вище професійне училище
з поліграфії та інформаційних технологій

Список статей / Ягнята без вівчаря

«Зграя вівець, очолювана левом, переможе зграю левів, очолювану вівцею», — так, так, знову я починаю оповідь зі стандартного, всім добре відомого афоризму. Але ж вислови, що не відображають сутності буття відомими стати не можуть апріорі, тому відкину турботи про тавтологію й перенасиченість анафорами своїх творів, і почну.

Народившись на світ, людина виглядає наче молоде ягня — рум’яне обличчя, тендітні ручки, ріденькі кучері й блискучі непорочні оченятка. Така ж і душа маляти, і його розум — думки ще не рояться там у невгамовному танку, та ніжний серпанок рожево-пурпурових відгуків навколишнього світу граціозно витає, мов вранішній туман. Дитина підростає: рідкі кучері тонуть під хвилястими локонами, у пальчиках з’являється цупкість, хижий вогник жаги до життя загоряється в очах, які, немов криниця, стають ще глибшими, ще більш невичерпними. І, не важко здогадатися, що тут має місце паралелізм про розум підростаючого «бейбіка» — він, на манер горища, накопляє безліч інформації, щось розставляючи по полицях на самому видному місці, а щось закидаючи у закуток. Інформація, як і речі на «полицях», надходить звідусіль і «розумове горище» з часом перетворюється «інтелектуальну споруду», до котрої щодня з усіх усюд смужками літер сповзаються масиви знань, що, немов мурахи-будівники, потроху-помалу несуть «будівельний матеріал», «шлакоблоки кмітливості» й «цеглини особистісного розвитку». І ця «вавилонська вежа» зростає й зростає, не має їй кінця, адже доки ми вчимося, доти й повзуть «мурахи-будівники». Недарма кажуть, що «знання — сила». Володіючи знаннями, можна й достукатися до небес, підійнявшись на самий дах «вежі вавилонської»…

І хто ж давав би нам ці знання, як не наші батьки? Хто б за ручку водив до дитячого садку? Хто б відчитував за погану поведінку? Хто б томними вечорами " батогом і пряником» усаджував за уроки і хто б спонукав до підкорення нових вершин? Без сумнівів, вчителів теж недарма називають «другими неньками й татами», та в даному випадку є одне «але» — яким би кваліфікованим і відповідальним не був педагог, якщо з раннього дитинства батьки не привили своєму чадові працелюбство й розуміння необхідності всебічного розвитку, дитина так і залишиться «ягням без вівчаря» і блукатиме по життю немов у тумані — без видимих цілей, без шляхів самореалізації. Саме тому так важливо прислухатися до батьків, адже вони — наші маяки в бездонному океані життя, вони завжди укажуть нам вірний шлях, такий, щоб життєва каравела наша не розбилася об скелі несправедливості й не напоролася на підступне підводне каміння, бо ми — ще такі юні й нерозсудливі, беззахисні й легковажні, прямо як «молоді ягнята», і нам так необхідні люблячі, рідні й завжди вірні «вівчарі»!

Юденков В’ячеслав — внештатный корреспондент

Список статей