Наш логотип

Міжрегіональне вище професійне училище
з поліграфії та інформаційних технологій

Список статей / І злилися воєдино частини славної Вкраїни!

оїхав я одного разу до Києва. Очікував побачити дива архітектури, кипляче життя «мурашника», хай тек — барви з родзинками золотоверхих соборів ¬- столиця все ж таки. Та не спорудами єдиними запам’яталась мені ця подорож. Яскрава демонстрація припала до душі вашому оповідачеві. А було все так…

Вийшовши зі славнозвісної київської підземки, я поглядом окинув місцевість. Позаду мене ще «туди-сюди» хитались вхідні двері метро, а в навушниках чулась приємна мелодія, а на лінії горизонту виднілась купка людей. Скоректував свій маршрут і м’яко покрокував по нещодавно вимощеному, ще чорному асфальту. Підійшов ближче. Хіба ж то, купка! Живий ланцюг за близько тисячі «ланок» з’єднував правий та лівий береги Дніпра, вишикувавшись на мості Патона. Деінде майоріли жовто-блакитні знамена, здалеку чутно патріотичні вигуки. «Що тут відбувається?», — запитав я у якогось молодика з прапором України, зав’язаним на спині. «Демонстрація, присвячена Дню соборності, — пролунало у відповідь, — перша така відбулася в 1990р., та простяглася аж від Києва до Львова. Ох, мені б туди». Далі він ще щось із захватом бубонів, але я вже не дослухався, а лише зацікавлено роздивлявся людей з почервонілими від морозу щоками. Якась іскра захоплення спалахнула в мені, я вирішив поцікавитись цією темою глибше…

Своїм корінням ідея Дня соборності України занурюється ще в часи Київської Русі, коли давньоруські землі об’єдналися навколо князівського престолу в Києві. Але йшли часи і підступні вороги намагалися розділити на два табори наш могутній, слов’янський народ, посварити братів волелюбної нації. Та «козацькому роду нема переводу» — не піддалися українці на підступи «змія-спокусника», не зламався твердий безостий колос вкраїнської душі під невпинним натиском ворожим, ні шабля, ні хитре слово не змусили наших предків, першовідкривачів земель багатих, традицій вічних пролити кров одне одного. І 22 січня 1919 року о 12 годині відбулося возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. Так утворилася соборна(єдина) українська держава. Століттями розірваний народ визволився з неволі — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперій — і возз’єднався на своїй землі. З Правих та Лівих берегів зійшлись люди, щоб навіть мешканець Чопу міг назвати мешканця Червоної Зірки земляком (прим. м. Чоп — крайня західна точка України, с. Червона Зірка — крайня східна точка). Того самого дня член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

Але, на жаль, керівництво країни було безпорадним, морально знищеним під натиском Антанти з півдня і більшовиками з півночі. Військо деморалізувалося, втратило боєздатність. Тому подія, ні, свято, що мало величезне ідейне значення залишилося тоді без належної уваги, його сприйняли майже непоміченим, його відсвяткували тихо, сухо…

Та навіщо ж тоді необхідні наступні покоління, як не для того, щоб пам’ятати і чтити минуле. 21 січня 1990 р. щирі патріоти, сини України згуртувалися й від 1 до 3 мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний «живий ланцюг» між Києвом і Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель, як запорука існування єдиної, соборної держави. Ось і сьогодні ми, українська молодь, святкуємо це пречудове свято. І я, пишучи цю оповідку за день до Дня соборності, плекаю в серці теплі почуття і пишаюся тим, що я частинка такої чудової нації, настільки чудової, що кожен може попросити допомоги на одному полюсі, а рука цієї допомоги прийде з іншого зі словами: «Тримай, брате!». Пишайтеся й ви!

Юденков В’ячеслав — внештатный корреспондент

Список статей