Наш логотип

Міжрегіональне вище професійне училище
з поліграфії та інформаційних технологій

← Головна7 лютого 2012

Дніпропетровщина — регіон-лідер

Відчинилися двері і свіжа прохолодна пара увірвалася до теплої кімнати. Сонячні промені кришталевим блиском відбиваються від пухких сніжинок, що застелили білосніжним килимом вулиці. Крокую, зрідка киваючи головою в такт музиці в навушниках. Приємна картина відкривається моїм очам: мов ті «містери Пропери», двірники прибирають оточуючу білизну й старанно посипають її дрібними крихтами солі. Щоки «захисників мирного пересування» теж рум’яні, помітне їх важке дихання. Та все одно вони привітні, усміхаються перехожим, жартують. Можливо, ви не розділите моєї думки, але я вважаю, що головна запорука розвиненої держави, чи міста, чи навіть маленького селища — це народ. Працьовитий, щирий, безкорисний люд, який плекає теплі почуття до Батьківщини. Такі люди будують світ, підтримують в ньому гармонію, додають «за присмаком» емоції. Дніпропетровщина — свого роду кузня: вона народжує й виховує їх. Що ж далі? Лише цим може похизуватися наш регіон? Зовсім ні! Не поспішаймо!

Йду. Засніжені алеї, адміністративні забудови й житлові будинки залишаються позаду. Вони сховалися під «блискучою шапкою», але помітна їх новизна, привабливий вигляд. Нещодавно переглядаючи фотографії молодості мого батька, я не міг повірити своїм очам — настільки тогочасний стан міста відрізнявся від сьогодення: про естетичний вигляд взагалі було забуто, та й комфортабельністю не особливо «пахло». Прогрес, промисловий «стрибок», який здійснило наше місто не може не вражати. Колишній Катеринослав мов народився заново.

Озирнувся назад і сум торкнувся мого серця — над горизонтом майоріла темна хмара — побічний бік діяльності відомих, напевне, кожному заводів: ім. Петровського, ім. Леніна, «ДЗМО». Адже Дніпропетровськ — це металургійне серце України, де в величезних сталеплавильних цехах з лев’ячим риком і могутністю Перунових блискавок з’являються на світ титанові гіганти, машини майбутнього. Можливо, трохи епічно й з перебільшенням, але суть залишається незмінною. Проте, як мені одного разу сказав тренер: «Я вас люблю, тому не буду вас жаліти». Ось і я, виключно з щирої любові до міста, до регіону в цілому не ховаю вад, а намагаюся їх викривати. На щастя, їх не так багато, як здавалося б. Що стосуються забруднення навколишнього середовища, то я б запропонував лише ставитися до нього більш турботливо — хоча б не смітити на вулицях самим і наставляти на це інших. Проводити «суботники», різні акції, самотужки озеленяти місто. Та протестувати проти викидів в атмосферу й зменшення кількості автомобілів — це вже справа кожного. Тут ми обираємо між комфортом і безпекою. Особисто я не робив поспішних рішень, намагаючись знайти компроміс.

Ви, напевне, вже звикли до того, що я іду, іду, куди — невідомо, але іду. Ось переходжу дорогу і бачу, як біля маленького, тижнів зо два назад «народженого» на заводі маршрутного таксі, заворушився натовп людей. Тоненьким струмочком вони заходили в нього, як ті мурашки в мурашник, сміялися, гомоніли грізними парубковими баритонами й ніжними дівочими голосками. Врешті-решт, мікроавтобус перетворився на панораму зимового одягу, а вітриною стало безпосередньо скло автомобіля. Через дві хвилини чоловік з рудими вусами й у шоферському кашкеті сів на водійське місце і завів мотор. Той загуркотів, клуби пару миттю оточили авто. З посмішкою він глянув на забитий салон, тихо проговорив: " Студенти…» Звісно, як я міг забути про студентів. Адже Дніпропетровщина — це своєрідна Мекка для тих, хто жадає знань, нових відкриттів, важкого, але успішного життєвого шляху — легкого просто не існує. Таких осередків на території нашої славної Вкраїни досить багато, і не буде брехнею, якщо скажу: наш регіон — хоч не найкращий з них, але гідний змагатися за місце на переможному п’єдесталі. Мережа навчальних закладів представлена 85-ма вищими навчальними закладами різних рівнів акредитації, 70-ма закладами професійно-технічної освіти, тисячею загальноосвітніх шкіл і двадцятьма вечірніми школами. Серед найвідоміших: Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Національний гірничий університет, Міжрегіональне вище професійне училище з поліграфії та інформаційних технологій. Не забуває влада й про дітей-сиріт, інвалідів — функціонує 62 інтернатних заклади, серед яких 27 — спеціальні, для дітей з вадами фізичного та психічного розвитку. Такі здобутки, фундамент яких був закладений ще поколіннями наших прадідусів, зараз формують нові покоління нових «дідусів», поповнюють лави «світлими умами» й, можливо, сіючи знання зараз, хтось з наших земляків пожне його і виведе людство на новий рівень сприйняття «світу сього»!

Оповідаю я про індустріальний потенціал, про наукові здобутки, і Вам на думку може спасти, що в нашому славетному «місті на берегах великої ріки» люди, мов роботи — навчання, тяжка праця, навчання, праця і так по колу. Але знову ж таки застережу Вас — не поспішайте робити висновки. Величезна, ні, колосальна увага приділяється й культурному розвитку міста: 14 професійних театрів, 125 постійних і аматорських драматичних колективів. На Дніпропетровщині щодня відкривають двері читачам 1947 бібліотек. Функціонує 145 музеїв — державні, комунальні, утворені на громадських засадах. Нараховується 615 клубів і Будинків культури. Особисто я часто відвідую їх і помітив — кожного разу, коли б я не приїхав, робота кипить — різні секції й гуртки завжди переповнені безліччю бажаючих. Крім того молодь часто-густо організовує масові акції, так звані «флеш-моби». Наприклад, День обливання влітку, коли всі бажаючі мають можливість облити водою «ближнього свого», або ж запуск «небесних ліхтариків». Безперечно, це зближує людей, і робить нас однією великою сім’єю…

День промайнув, десь на небокраї загоряються вогні, місто неначе засипає, але одразу ж прокидається, немов той лунатик. Навколо тиша, лиш під черевиками моїми скрипить сніг. І тут бачу — щось у безкраїй прірві космосу блимає, летить у невідомість. Та це ж супутник! Як я міг забути, що саме в цю мить, немов той супутник, пересуваюсь столицею ракетобудування України, як іменують Дніпропетровськ! В 50-х роках на весь Радянський Союз прогримів Південний машинобудівний завод, на якому працювали такі метри як Янгель, Макаров. За всю історію існування завод випустив близько 11 тисяч одиниць ракетно-космічної техніки. І, хто знає, можливо саме один з цих апаратів зараз миготить наді мною і чарує мене…

Звичайно, це не твір-роздум і я не писатиму висновків, підсумків. Вважаю, що з вище викладеного і так зрозуміло, наскільки розвиненим культурно, матеріально, інтелектуально є наш регіон. Закінчу словами губернатора Дніпропетровської області О.Вілкула: «Реалізація Дніпропетровського стандарту розвитку дала нам змогу перетворити наш регіон у потужний науковий, промисловий, діловий центр України, регіон — лідер!»