Наш логотип

Міжрегіональне вище професійне училище
з поліграфії та інформаційних технологій

← Головна9 квітня 2018

Молодь МВПУПІТ вшановує пам’ять великих українців-Дніпропетровців: письменник, який вніс великий вклад у розвиток мови та літератури

Олесь Гончар (1918-2005) — його називали совістю української нації. Народився у Дніпропетровську. Правда, коли померла його мати, його у дворічному віці віддали на виховання до бабусі на Полтавщину. Після закінчення війни Олесь Гончар продовжує навчання у Дніпропетровську, де жила його старша сестра, у державному університеті. Тут же починає писати свої повоєнні новели та роман «Прапороносці». За новели, у яких розповідалось про кохання між радянським солдатом та іноземною дівчиною (абсолютно заборонена тематика, бо таке кохання сприймалось за зраду Батьківщини), мали виключити з лав КПРС, проте обійшлися суворою доганою, бо якраз була опублікована постанова про присудження кращим творам (а серед них — «Прапороносці» О. Гончара) Сталінської премії. У таких умовах О. Гончар далі не хотів, та і не міг перебувати у Дніпропетровську й подав документи в аспірантуру Київського університету.

Проте на цьому зв’язки письменника з нашим краєм не перервалися. Роман «Людина і зброя», «Собор» рясніють топонімами, знайомими Дніпропетровцям: Комсомольський острів («і ще невіддільне від її (Тані) дитинства — це оті дві райдуги залізничного мосту через Дніпро, що біліють за скелями Комсомольського острова, і самий острів, що блищить камінням серед Дніпра, весь ніби огорнутий серпанком дідусевих легенд. Це той острів, де княгиня Ольга рятувалась із своїм флотом від бурі, де Святослав робив перепочинок, ідучи в похід на Візантію, а горби оті скелясті — це ті, що з них козаки, прямуючи з верхів’ів, уже виглядали Січ»), вулиці Барикадна, Весела, Клинчик, Колонія, це узагальнений образ собору — Преображенського, золоті бані якого до появи сучасних новобудов було видно звідусіль (у радянський період там був музей атеїзму), козацького у Новомосковську, побудованого без жодного цвяха, а ще собору, в якому зараз є зал органної музики, а в соціалістичні часи там був склад комбікормів. До речі, «ґвалт» навколо роману «Собор» розпочали на тій таки Дніпропетровщині. В образі Володьки Лободи впізнав себе один із функціонерів Дніпропетровського обкому партії.

Зараз у Дніпропетровську є музей О. Гончара, його ім’я носить вулиця та Дніпропетровський національний університет.