Наш логотип

Міжрегіональне вище професійне училище
з поліграфії та інформаційних технологій

← Головна13 лютого 2018

Масляна прийшла

У ДНЗ " МВПУПІТ" учні 14 групи презентували широкий вибір млинців з нагоди народного свята — Масляної!

Свято Масляної здавна пов’язувалося із весняним пробудженням природи. Після прийняття християнства православна церква включила його до свого календаря.

Таким чином, масляний тиждень стали святкувати за тиждень до Великого посту (припадає на лютий-березень). Масляна, порівняно з іншими язичницькими святами, практично не зазнала християнських впливів і залишилася часом веселого дозвілля з елементами давніх ритуалів.

В Україні комплекс звичаїв Масляної не отримав особливого розвитку. Тут не зафіксований карнавальний ритуал спалення опудала, слабко представлені масляничні пісні, добре відомі дослідникам за етнографічними матеріалами із центральноросійських областей.

Втім, українці так само, як і інші слов’яни, каталися у цей день на конях, ходили в гості, влаштовували в складчину веселі застілля, готували вареники, млинці, пригощалися горілкою. Тиждень перед Масляною називали «всеїдним», оскільки протягом цього часу церковний статут дозволяв їсти скромні продукти. У деяких місцевостях перший день Масляної називали «ніжкові заговини», що пов’язано із звичаєм готувати в цей день холодець із свинячих ніжок.

У народній свідомості Масляна сприймалась як найкращий у році час, який асоціювався із ситістю й веселощами, звідки народилося прислів’я: «Не завжди котові Масляна». В окремих місцевостях Поділля Масляну зображала огрядна заміжня жінка, що її зі сміхом і жартами возили на санчатах селом сусідки.

По всій Україні був розповсюджений звичай «колодки» або «колодій», відомий у кількох локальних варіантах. Найбільш архаїчним серед них, ймовірно, слід визнати той, де розігрувалося «народження» та «поховання» дерев’яної ляльки — «колодки». Досить переконливою видається позиція дослідників, які трактують цей варіант як трансформацію найдавнішого обряду виготовлення і знищення уособлення зими. Ось як виглядав цей обряд у Браїлові (Поділля) за записами 1929 р.: «Як Колодій родиться в понеділок, то вони (жінки. — О. К.) йдуть його молитвати, а після йдуть на другий день у вівторок хрестити. Колодій робиться з поліна, його украшають, як ляльку, стрічками, квіточками. У четвер Колодія ховають, кидають його десь у куток та й після візьмуть та й спалят, бо то ж поліно. У п’ятницю всі баби плачут за Колодієм (наведені приклади голосінь. — О. К.). У суботу то вже всі баби, без чоловіків, тішаться, що вже його поховали: випивают, співают, що позбулися Колодія, що вже не мают ніякої заботи». Характерну масляничну пісню, якою супроводжували «поховання» Колодія, наводить етнограф О. Воропай:

Масляна, воротися!
До Великодня простягнися,
Від Великодня до Петра,
А від Петра та до тепла...

Архаїчна форма обряду «колодкування» вже в позаминулому столітті зустрічалася досить рідко. Зазвичай, «колодку» у вигляді качалки, поліна, хустки, стрічки, квітки чіпляли хлопцям і дівчатам як покарання за те, що вони не взяли шлюб у минулі М’ясниці. Той, кому прив’язували «колодку», мав відкупитися грішми або випивкою. За цією жартівливою грою приховане цілком серйозне прагнення сільської общини до регулювання своєї демографічної рівноваги. Холостяків осуджували ще й тому, що, за давніми народними уявленнями, вони негативно впливали на природу, перешкоджали родючості землі.

Більшість спостерігачів відзначали активну роль жінок в українському звичаї «волочити колодку». Зокрема, кореспондент з Черкащини (с. Олексіївка Шевченківської округи) повідомляв: «Колодій справляють так: баби зберуться в хаті, гуляють, а якщо ненароком зайде в хату парубок або дівчина, прив’язують до спини колодку, зв’язують назад руки і вимагають викуп». У Харківській і Херсонській губерніях колодку прив’язували до ноги матерям дорослих парубків і дівчат на знак того, що вони не одружили своїх дітей. Матері мусили відкупитися горілкою, закускою або грішми. Зібрані гроші також ішли на колективне частування.