Наш логотип

Міжрегіональне вище професійне училище
з поліграфії та інформаційних технологій

Пам’ятаємо загиблих

Пам’ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни

Пам’ятаємо тих, хто воював та загинув за Україну! Нестерпний біль запікся рубцем у серці кожного українця, кровоточить та не дає спокійно жити, мислити, дихати. Це біда усієї країни, бути осторонь не може ні одна людина. Серед новітніх героїв Вітчизни є і наші учні.

Будьмо гідними подвигу воїнів, які віддали саме цінне — життя за незалежність України!

Героям Слава! Вічна шана та уклін до землі — тим, хто загинув за свою країну!

Дмитро Астраков (05.03.1994 † 28.12.2014)

Друзі кликали його В’єтнамом. Йому було всього 20 років. Вже цієї зими він міг здати екзамени та стати у 2015 році випускником нашого поліграфічного училища. Кохати дівчину, проводити час із вірними друзями, тренуватися, будувати майбутнє. Але він обрав шлях воїна, щоб будувати майбутнє могли ми. Пройшовши підготовку у добровольчому батальйоні «Азов», Діма рушив боронити кордони нашої країни. Під час бойової варти на блок-посту, він був смертельно раненим диверсійною групою терористів.

Патріотом Діма був ще задовго до початку війни. Він завжди плекав у серці ідеї любові до своєї землі, до своєї нації, до своїх товаришів та рідних людей. Діма займався бойовими мистецтвами — бійцем він був і по життю: долав перешкоди, відстоював свої погляди, ніколи не здавався. Усе своє коротке життя В’єтнам пройшов стежкою воїна.

Коли Діма вирушав на фронт, він обіцяв повернутися лише з перемогою і забороняв його оплакувати у разі чого — Діма був готовий не лише битися за інтереси свого народу, а й померти за них. А ще він вірив: бути воїном — значить жити вічно!

Війна забирає кращих синів нашої нації. Але це не означає, що ми маємо бути гіршими за них. Навпаки! Ми повинні робити все, щоб бути гідними їхнього подвигу. Адже, як відомо, героями стають тільки посмертно… Пам’ятаймо про наших героїв! Та, відкинувши сентименти, зробимо все, щоб їхня смерть не була даремною — спільними зусиллями прискоримо перемогу й житимемо гідно на оновленій, загартованій вогнем і мечем, политій кров’ю новітніх героїв землі.

На цій землі не буде місця духовній ницості, слабкості, пасивності до чужого горя. Тож будьмо гідними подвигу загиблих — житимемо гідно, міркуватимемо гідно, діятимемо гідно! Великі лицарі не будуть забуті!

Вічна пам’ять Герою, Дмитрію Астракову!

Артем Скалозуб (07.12.1989 † 14.06.2014)

У ніч з 13 на 14 червня 2014 року у небі над Луганськом терористичними бойовиками було збито український ІЛ-76, на борту якого знаходилось 49 десантників, які всі загинули. В ту жахливу ніч у кращі світи від нас пішли хлопці з Донецька, Мелітополя, Одеси, Харкова, Луганська, Херсона, Кіровограда, Львова, але найбільше загиблих було серед десантників з Дніпропетровської області — 32 хлопці. Серед них — наш колишній учень та вірний товариш — Артем Скалозуб. Звісно, ми розуміємо, що Артем був справжнім воїном, він сміливо рушав захищати наше майбутнє у складі 25-ої повітряно-десантної бригади, у його грудях билося відважне серце, де не було місця страху й сумнівам, Артем був готовий померти за долю Батьківщини, але хіба ж нам легше від цього перенести гіркоту втрати?

Про себе Артем казав: «Я простий хлопець, який дивиться на все з посмішкою та іронією»… У той вечір, тринадцятого червня, саме Артем виклав у соціальну мережу світлини разом із побратимами по зброї на фоні рокового літака… А потім його не стало…

Вони летіли в окуповану терористами зону, наосліп, на власну вдачу… та все одно не зрадили присязі. Артем — один із тих, хто став національним героєм, не встигнувши зробити й пострілу. Але не будемо про сумне — Артем би цього навряд чи хотів.

Наш навчальний заклад Артем Скалозуб закінчив у 2008 році. Його колишні одногрупники згадують про його нескінченний позитив: тоді ще зовсім юний хлопчак Тьома ніколи не сумував, завжди знаходив світле у темному, ніколи не піддавався журбі. Він любив переглядати комедійні фільми та шоу, у компаніях «травив» байки й анекдоти. Артем жив, жив повною мірою, радіючи кожній хвилині. Та обов’язок перед рідною землею став для нього на перше місце, і він відмовився від такого улюбленого життя заради звитяги…

Вже посмертно Артема Скалозуба було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня — указ підписував особисто президент, та це не зменшує болі, коли ми втрачаємо найкращих синів своєї нації!

Але життя не жалкує нікого, тож наш посильний обов’язок — пам’ятати про тих, хто дарує нам можливість проживати це життя так, як ми хочемо. Фото Артема — на меморіальній дошці пам’яті біля Дніпропетровської ОДА.

Там же усім його загиблим побратимам із 25-ї повітряно-десантної бригади встановлено пам’ятний вінок і окрему меморіальну дошку. «Герої не вмирають» — бо вони живуть у пам’яті кожного з нас.

Тож не став під сумнів жертву наших новітніх героїв, пам’ятай та поважай їхній подвиг, не забувай про підтримку їхніх батьків, адже відчуття втрати сина для батька з матір’ю — це гірше, ніж героїчна загибель для воїна.

Вічна пам’ять герою, Артему Скалозубу!